Ідея соборності бере свій початок від об’єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві,
а її філософське коріння сягає часів Візантії. 
Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик. 
У ХVIIІ - початку ХХ ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державами: Польщею, Росією, Румунією, 
Австро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях кращих вітчизняних мислителів,
оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.
    В результаті ухвалення ІІІ Універсалу Української Центральної Ради 7 листопада 1917 р. 
була проголошена Українська Народна Республіка, до складу якої увійшло 9 українських губерній.
    На жаль, це об’єднання виявилось нетривким, і невдовзі історія розпорядилась так, 
що окремі частини українських земель знову опинились у складі різних держав.
    А методи, якими було здійснене нове об’єднання “сходу” і “заходу” в 1939 році,
полишили в думах мільйонів українців    незагоєні рани.

  Ці вікопомні історичні події сформували підґрунтя для відродження незалежної соборної демократичної 
України та утвердження національної ідеї. Отож зрозуміло, чому однією з перших акцій,
до яких вдалися патріотичні сили в передчутті розпаду СРСР, а саме 21 січня 1990 р., став “живий ланцюг” між Києвом і Львовом як символ духовної єдності людей східних і західних земель
країни, як запорука існування єдиної, соборної України.